1 На кінець. На врозумлення синів Коре.

2 Так як олень желає джерела вод, так хай надіється моя душа на тебе, Боже.

3 Моя душа спрагнена живого Бога. Коли прийду і побачу лицем Бога?

4 Мої слези стали моїм хлібом вдень і вночі коли мені кожного дня говорилося: Де є твій Бог?

5 Це я згадав і вилив я в мені мою душу, бо перейду до місця подивугідного шатра, до дому Бога, з голосом радости і святковим шумом визнавання.

6 Чому ти засмучена, душе, і чому мене тривожиш? Поклади надію на Бога, бо я визнаватимуся Йому. Бог мій - спасіння мого обличчя.

7 В мені стривожилася моя душа. Через це згадаю тебе з землі Йордану і Ермоніма, з малої гори.

8 Безодня прикликає безодню в голосі своїх порогів, всі твої висоти і твої хвилі найшли на мене.

9 Під час дня Господь заповість своє милосердя, і вночі пісню у мені, молитву до Бога мого життя.

10 Скажу Богові: Ти той, хто за мене заступається. Чому Ти мене забув? Чому я ходжу засмученим коли мене гнітить ворог?

11 Коли мої кості ламалися мною гордили ті, що мене гнобили, коли вони мені кожного дня говорили: Де є твій Бог?

12 Чому ти засмучена, душе, і чому мене тривожиш? Поклади надію на Бога, бо я Йому визнаватимуся. Бог мій - спасіння мого лиця.