1 Струджений моєю душею, стогнучи, випущу на Нього мої слова. Вискажу, охоплений, гіркоту моєї душі

2 і скажу до Господа: Не учи мене безбожно чинити. І чому Ти мені так судив?

3 Чи добре Тобі, якщо безбожно чинитиму, бо Ти відкинув діла моїх рук, а раду безбожних Ти сприйняв?

4 Чи, бачачи, бачиш як смертний чоловік, чи Ти побачиш, так як бачить чоловік?

5 Чи твоє життя є людським, чи твої роки людські?

6 Бо Ти пошукав моє беззаконня і вислідив мої гріхи.

7 Бо Ти знаєш, що я не вчинив безбожно. Але хто є той, що спасає з твоїх рук?

8 Твої руки зліпили мене і створили мене, після цього, змінивши, Ти мене побив.

9 Згадай, що Ти мене зліпив з глини, а знову повертаєш мене до землі.

10 Чи не як молоко Ти мене видоїв, витиснув же мене подібно до сира?

11 Скірою і тілом Ти мене зодягнув, кістьми ж і сухожиллям Ти мене зішив.

12 Життя ж і милосердя Ти мені дав, а твій нагляд оберіг мій дух.

13 Маючи це в собі, знаю, що все можеш, ніщо ж Тобі неможливе.

14 Бо якщо ж грішу, Ти наді мною сторожиш, а безвинним від беззаконня Ти мене не зробив.

15 Бо якщо буду безбожний, горе мені. Якщо ж буду праведний, не можу піднятися, бо я є повний безчестя.

16 Бо на мене полюють, наче на лева, щоб убити, знову ж, обернувши мене, Ти страшно нищиш,

17 обновляючи проти мене моє випробування. Гнів же великий Ти виказав мені, Ти ж навів на мене випробування.

18 Отже, навіщо Ти мене вивів з лона, і я не помер, і мене око не побачило,

19 і став я наче той, що не є? Бо чому з лона я не був покладений до гробівця?

20 Чи не коротким є час мого життя? Дозволь мені трохи спочити,

21 поки я піду звідки не повернуся, до землі темряви і мороку,

22 до землі вічної темряви, де немає світла, ані видіння життя смертного чоловіка.