1 Після трьох літ часу дійшло до тих, що при Юді, що Димитрій Слевкійський прибув до пристані при Тріполі з сильним множеством і озброєнням,2 щоб захопити країну, забивши Антіоха і його помічника Лусія.3 Якийсь Алкім, що раніше був архиєреєм, а добровільно опоганився в часах замішання, знаючи, що в ніякий спосіб більше немає для нього спасіння, ані доступу до святого жертівника,4 прийшов до царя Димитрія, в якому сто пятдесять першому році, приносячи йому золотий вінець і пальму, а до цього галуззя призначені для храму, і в тому дні держав мовчання.5 Одержавши час для своєї глупості, покликаний помічником Димитрія до збору, і запитаний за якою угодою і рішенням стоять юдеї, до цього сказав: 6 Юдеї, що прозвані асидеями, якими провадить Юда Маккавей, розводять війни і бунтуються, не даючи царству мати спокій.7 Тому відкинений від прадідної слави, а кажу архиєрейства, прибувши, я тепер прийшов,8 перше дійсно думаючи про належне для царя, а подруге дбаючи і за власних громадян, бо через нерозсудливість вище згаданих ввесь наш нарід не мало нещасний.9 А знаючи це все ти, царю, і відносно країни і нашого окруженого народу будь вирозумілим з тим, яке маєш до всіх милим чоловіколюбям.10 Бо доки є Юда, неможливо, щоб справи були мирними.11 Як це було ним сказане, швидко інші друзі вороже наставлені проти Юди розпалили Димитрія.12 Він зразу прикликавши Ніканора, що був проводирем слонів, і наставивши володарем над Юдеєю, післав,13 давши заповіді самого Юду забити, а тих, що з ним, розігнати, і поставити Алкіма архиєреєм великого храму.14 Ті народи, що втекли від Юди з Юдеї, стадами пристали до Никанора, вважаючи, що нещастя і клопоти юдеїв є власним щастям.15 А почувши про прихід Никанора і про повстання народів, посипавши землю (на голову) вони благали Того, що на віки поставив свій нарід, що завжди появою помагає своїй часті.16 Коли вождь приказав, зразу звідти пішли битися з ними при селі Дессава.17 А Симон брат Юди зударився з Никанором, а трохи заскочений через нагле мовчання ворогів,18 заразом Ніканор чуючи мужність, яку мали ті, що при Юді, і сміливість в боротьбах за батьківщину, не відважувався суд чинити кровю.19 Тому він вислав Посідонія і Теодота і Маттатія дати і взяти правиці.20 А як про це було велике досліджування, і як вождь обзнакомив множество і появилося, що вони однієї думки, вони погодились на згоду.21 Вони настановили день, в якому самі прийдуть разом. І прийшли від кожного колісниці, поставили крісла.22 Юда заповів озброєним (бути) готовими в догідних місцях, щоб часом нагло від ворогів не сталося погане діло. Вони мали мирні переговори.23 Ніканор перебував в Єрусалимі і нічого злого не чинив, а стада людей, що зібралися він відпустив.24 Він мав і Юду постійно на виду, душевно пристав до чоловіка.25 Він переконав його побратися і мати дітей. Той оженився, був спокійний, учащав в житті.26 Алкім, бачачи взаїмну пошану, і взявши ті погодження, що сталися, пішов до Димитрія і сказав, що Никанор по чужому думає про справи, бо Юду, зрадника царства, зробив своїм заступником.27 А цар розлютившись, підбурений оскарженнями всепоганого, написав до Никанора, кажучи, що йому тяжко за згоду, приказуючи швидко відіслати Маккавея вязнем до Антіохії.28 Як це надійшло до Никанора він жахнувся і вважав тяжким, щоб прийнятого відректися, коли чоловік в нічому не провинився.29 Оскільки не було як протиставитися цареві, він шукав догідний час, щоб відповідними діями це виконати.30 А Маккавей, бачачи, що Ніканор грізніше поводився з ним, і звичайну зустріч проводив більш неприязно, пізнавши, що це не від добра жорстокість, зібравши при собі не мало, сховався від Никанора.31 А той знаючи, що він справді тактично випереджений чоловіком, прийшовши до великого і святого храму як священики проводили належні жертви, приказав видати чоловіка.32 Як вони з клятвою говорили, що не знають де той, кого шукають,33 простягнувши правицю проти храму, так поклявся: Якщо мені звязаним не видасьте Юду, я цей божий храм зрівняю, і знищу жертівник і тут збудую славний храм для Діонізія.34 А сказавши це, він відійшов. Священики, простягнувши руки до неба, прикликували Того, що постійно є помічником нашого народу, так кажучи: 35 Ти Господи, що не потребуєш ніяких речей, зволив щоб між нами був храм твого помешкання.36 І тепер, святий Господи всього освячення, збережи на віки чистим цей щойно очищений дім.37 А Разіс якийсь з єрусалимських старшин був оскаржений перед Никанором, чоловік, що любив нарід, і мав дуже добру славу, і за доброту прозваний був батьком юдеїв.38 Бо в раніших часах замішання виносив суд юдаїзму, і тіло і душу з усякою старанністю віддавав за юдаїзм.39 А Ніканор явно бажаючи виказати ненависть, яку він мав до юдеїв, післав понад пятьсот вояків його схопити.40 Бо думав, схопивши того, цим зробити приємність.41 А як множества хотіли вежу захопити і від двору силою розбивали двері і казали принести огонь і спалити двері, окружений на себе підняв меч,42 радше бажаючи вмерти ніж бути під владою ворогів, і власну шляхетність негідно оплюгавити.43 А через поспіх боротьби не завдавши (собі) смертної рани, як юрби вривалися через двері, відважно побігши на мур, скинув себе мужньо між юрбу.44 Як вони швидко розійшлися, зробилося місце, і він впав посередині порожнечі.45 А ще дихаючи і розпалений злістю, вставши, хоч кров текла наче з джерела, і маючи тяжкі рани, пройшовши бігом крізь юрбу, і ставши на якомусь високому камені,46 вже вповні обезкровлений, ставши, витягнувши внутреності і взявши обома руками, вкинув на юрби, і прикликуючи Того, що володіє життям і духом, щоб це йому знову віддав, тим способом переставився.