1 Я вирішив собі не приходити до вас знову із смутком.2 Бо коли я роблю вам прикрість, то хто потішить мене, окрім того, хто зазнає від мене прикрости?3 Це саме я писав [вам], щоб, коли прийду, не мав смутку [за смутком] від тих, від кого належить мені радість мати, бо я переконаний щодо вас, що моя радість - вона є для всіх вас.4 З великим сумом і сердечною тугою писав я вам, обливаючись слізьми, не для того, щоб засмутити вас, але щоб ви пізнали любов, якої маю до вас надміру.
  5 Якщо ж хтось засмутив, то не мене засмутив, але частково, - щоб не перебільшити, - всіх вас.6 Такому досить тієї кари, що від більшости.7 Отож, краще вам йому вибачити і втішити, щоб часом його не охопив великий смуток.
  8 Тому прошу вас виявити до нього любов.9 Утім, для того я й писав, щоб пізнати вашу досвідченість, чи ви є слухняні в усьому.
  10 Бо кому ви прощаєте щось, - тому і я: бо коли я щось простив кому, то простив задля вас перед обличчя Христа, -11 щоб нас не перехитрив сатана, бо його задуми нам добре відомі.
  12 Прийшовши ж до Троади звіщати благу Христову вістку, хоч мені й були відчинені двері в Господі,13 не мав я спокою мого духа, бо не знайшов там мого брата Тита; попрощавшись із ними, рушив я до Македонії.
  14 Богові ж подяка, який завжди прославляє нас у Христі і виявляє через нас духмяність свого розуму на кожному місці.15 Бо для Бога ми є ніжними пахощами Христа між тими, що спасаються, і між тими, що гинуть.16 Отже, для одних пахощі смерти - на смерть, для інших - пахощі життя - на життя. І хто на це здатний?17 Бо ми не є такими, як численні люди, що торгують Божим словом, але ми проповідуємо від щирости - від Бога, перед Богом, у Христі.