1 А для твоїх преподобних було велике світло. Їхній голос чуючи а виду не бачачи, бо й ті не потерпіли, назвали блаженними,2 бо тим, що зазнали обиду, хоч не вчинили зла, дякували і молилися щоб прийшла ласка.3 Задля цього Ти подав огнем палаючий стовп як вождя невідомого походу, а нешкідливе сонце для шляхетного мандрування.4 Бо вони, що замкненими стерегли твоїх синів, через яких нетлінне світло закону мало бути подане вікові, гідні бути позбавлені світла і щоб їх стерегли в темряві.5 Коли вони врадили вбити немовлят преподобних, і як одна дитина була відкладена і спаслася, Ти на їхнє оскарження забрав множество дітей і Ти однодушно вигубив в великій воді.6 Та ніч наперед стала відома нашим батькам, щоб раділи, впевнено знаючи яким клятвам повірили.7 Від твого народу прийнято спасіння праведних, а вигублення ворогів.8 Бо чим Ти пімстився на ворогах, цим прикликавши нас Ти прославив.9 Бо скрито приносили жертву преподобні раби добрих і в однодумності завіщали закон божества, щоб вони так прийняли святощі і добра і зла, вже наперед співаючи батьківські похвали.10 А напроти зазвучав немилозвучний крик ворогів, і розносився плаксивий голос тих, що оплакували дітей.11 А раб разом з паном мучений подібною пімстою і простий з царем терплячи те саме,12 всі ж однаково мали безчисленних мертвих в однім смертнім імені. Бо ані не вистарчало живих для поховання, томущо в одну хвилину їхній найшляхотніший рід був вигублений.13 Коли вони в усе не вірили через чародійство, через знищення первородних визнали, що нарід є божим сином.14 Бо як тиха мовчанка охопила все і ніч у власному поспіху була при півночі,15 прийшло твоє всесильне слово з неба з царських престолів, строгий вояк посеред землі вигублення, несучи твій нелицемірний приказ як острий меч,16 і ставши наповнив все смертю і доторкнувся до неба, а став на землі.17 Тоді нагло привиди страшних снів їх перестрашили, і повстали несподівані страхи,18 і кожний кудись вкинений пів живим обявляв через яку причину вмирав.19 Бо сни, що їх страшили це вказали наперед, щоб не були несвідомі через що гинуть, терплячи зло.20 Випробування ж смерти доторкнулося й до праведних, і в пустині було побиття багатьох. Але не на довго остався гнів.21 Бо непорочний чоловік, поспішившись, воював, принісши зброю власного служіння молитву і надолуження ладану. Він став напроти гніву і поклав кінець нещастю, показавши, що є твоїм рабом.22 А він поборов гнів не силою тіла, не силою зброї, але підкорив мучителя згадуючи слова клятви батьків і завіту.23 Бо вже як разом впали купи він ставши між мертвими обірвав напад і відлучив дорогу до живих.24 Бо на довгій одежі був увесь світ, і слава батьків на чотирях рядах різьбленого каміння, і твоя величність на діядимі його голови.25 Перед цими губитель уступився, цього збоявся. Бо одна проба гніву була достатня.